«Істинне призначення людини - жити, а не існувати»

Довідка про історичних та культурних діячів Поділля

Без людей немає історії. Саме людські долі та їхні звершення і формують її. Жити - це насамперед залишити по собі слід в історії.

Поділля, розташоване в центральній частині України, стало батьківщиною багатьох видатних діячів, які залишили свій слід у світовій історії. Цей регіон, багатий на культурні та історичні події, подарував нам політичних лідерів, військових стратегів, митців і науковців, кожен з яких зробив свій унікальний внесок у розвиток не лише Поділля, але й України в цілому. Їхні життя і діяння не тільки відображають характер епохи, але й формують нашу сучасність. Вивчення історичних діячів Поділля допомагає краще зрозуміти, як ці землі змінювалися під впливом різних культур і цивілізацій, та як їхні мешканці, через свої досягнення і боротьбу, прокладали шлях до сучасності. Пропонуємо вам коротку довідку найвидатніших діячів Поділля.

Устим Кармалюк

Ватажок селянського повстанського руху

Устим Якимович народився у 1787 році, 10 березня (27 лютого за старим літочисленням), у селі Головчинці (нині Кармалюкове, Жмеринського району Вінницької області) у кріпацькій родині.

Керівник повстанського руху на Поділлі у 1813-1835 роках, “український Робін Гуд” першої половини XIX століття.

Найбільших масштабів повстанський рух під проводом Кармалюка досяг у 1830 – 1835 роках. Він охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії, Волині та Київщини. Вважається, що у ньому взяли участь понад 20 тисяч селян, які здійснили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки. У повстанському русі брали участь не тільки українці, але й поляки і євреї.

Образ Кармалюка як борця проти російського кріпосницького і самодержавного гніту присутній у творах Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Марка Вовчка, Михайла Старицького, Степана Васильченка, Василя Кучера та багатьох інших українських письменників. Зокрема, Михайло Старицький на початку XX століття написав великий історичний роман російською мовою “Разбойник Кармелюк” (згодом перекладений українською).

Микола Леонтович

Композитор, піаніст, диригент

1 (13) грудня 1877 року Микола Дмитрович Леонтович з’явився на світ у селі Монастирок (зараз Немирівського району Вінницької області) в родині священника.

Його називають “Українським Бахом” за величезний внесок у розвиток хорової музики.

Автор легендарного та відомого на весь світ “Щедрика”.

У неповні п’ятнадцять років Микола закінчив Шаргородське початкове духовне училище і вступив до Подільської духовної семінарії у губернському центрі – Кам’янці-Подільському. Тут він навчився грати на скрипці, фортепіано, духових інструментах, вивчав теорію музики, хоровий спів, займався музичною обробкою народних пісень. Після закінчення семінарії викладав церковний спів,  музику, чистописання, арифметику у школах на Поділлі, видав дві збірки “Пісень з Поділля”.

Василь Зінкевич

Естрадний співак

Василь Зінкевич народився в селі Васьківці Хмельницької області. Зінкевич не мав жодної музичної освіти, але, коли вже став відомим співаком, своєю "консерваторією" називав рідне село:

"Українське село — це своєрідна академія високої моралі. (...) Де б не бував, в яких далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі, навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій український народ".

Талановитий співак, який співпрацював з не менш легендарними Володимиром Івасюком та Назарієм Яремчуком у ВІА “Смерічці”. Чимало колег і друзів характеризують Василя Зінкевича як дуже наполегливу й працьовиту людину — й історія його появи у ВІА "Смерічці" тому доказ.

Василь Стус

Поет-шістдесятник, дисидент, правозахисник, політв'язень СРСР

1938, 6 січня – у селі Рахнівка на Вінниччині народився Василь Стус. Хоча більшість подальшого життя поет прожив на Донбасі та у Києві, місце народження митця залишило слід у його особистості та любові до українськості. Саме українськості він і прагнув бачити більше на не менш рідному для нього Донбасі.

Поет рідкісного таланту, який обрав долю борця. Із 47-ми років життя 13  провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті.

Вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР у Києві із спеціальності «Теорія літератури». Тема дисертації — «Джерела емоційності художнього твору (на матеріалі художньої прози)». За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів із Ґете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.

Михайло Коцюбинський

Письменник, громадський діяч

Народився Михайло Михайлович у Вінниці 17 вересня 1864 року. У цьому місті він і черпав натхнення для своїх творів. У Вінниці на березі річки Південний Буг є камінь, з якого відкривається чудовий краєвид природи. За легендою, саме там поет часто і писав свої твори.

Його перша праця “Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма”, що з’явилася в 1884 році, критики оцінили скептично й радили покинути писання. Та Коцюбинський продовжував працювати на літературній ниві. У 1890 році в часописі “Дзвінок” з’являється його перший вірш “Наша хатка”. Згодом – оповідання “Харитя”, “Ялинка”. Ці літературні твори показали непересічний талант письменника.

Одного разу відвідавши карпатське село Криворівню, захоплений знайомством з місцевими мешканцями, їхнім побутом, традиціями, мовою, письменник пише один зі своїх шедеврів — твір “Тіні забутих предків”. У 1964-му вийшла однойменна екранізація Сергія Параджанова.

Іван Богун

Військовий і державний діяч, козацький полководець

Народився в 1618 році в Брацлаві, що на Вінниччині.

Полковник Подільський, Кальницький і Паволоцький, наказний гетьман Війська Запорозького, талановитий військовий і державний діяч, часу Хмельниччини, один з провідників визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.

Після смерті Богдана Хмельницького Богун підтримав курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на незалежність від Московського царства. Так само популярний полковник не підтримував прагнення зазначених гетьманів зблизитися з Річчю Посполитою та Османською імперією.

1664 року Іван Богун був страчений за вироком польського військово-польового суду.