Колиска сучасної України: як Поділля зіткало український степ, ліси та гори

Кожен куточок України має свої традиції, звичаї, обряди, культуру, історію тощо. Найбільшою особливістю Поділля здавна вважали його географічне розташування: регіон лежить одразу у 12 областях нашої країни. Проте мало хто зважає на звилисту та відмінну від інших областей історію.  Цей текст – короткий історичний екскурс Поділлям протягом усього його шляху, від появи людства до незалежності, який неодмінно доведе, що ці землі зіграли важливу роль у створенні сучасної України.

Від скіфів до уличів: Стародавній світ подільців

Антропогенна історія Поділля бере початок з часів Кам’яної доби. У регіоні проживали племена як найдавніших кіммерійців та скіфів, так і більш сучасних трипільців. Ба більше, Поділля було столичним регіоном останніх, оскільки саме там розташоване найбільше в Європі поселення Трипільської культури. До V століття подоляни були переважно кочівниками, згодом завдяки відкриттю високоврожайних злаків – перестали кочувати у пошуках нових земель і утворили автономну племінну державу «Уличів», яка самостійно вела торгівлю з іншими державами та визначала долю кожного із її 318 міст.

ілюстрація поселення уличів:

За Середньовіччя: між двома світами

Однією із сусідок Поділля є Галичина, яка повсякчас бажала привласнити подільські землі та навіть позначала їх, як свої, у деяких працях. Саме тому під час становлення у XIII столітті золотоординського панування подоляни не стали на сторону Галицького князя, а віддали перевагу сплаті Золотій Орді данини. У стародавніх документах цей феномен назвали «татарськими людьми», а землі, де вони проживали – Болохівськими. Протягом XIV століття території Поділля переходили то під владу  Королівства Руського, то – Золотої Орди. І лише після з’єднання Руських земель у Велике князівство Литовське регіон увійшов до складу Литви, як Подільське князівство. А вже на початку XIV століття подільців вперше поділили зсередини: полякам відійшла західна частина Поділля із найбільшими його містами, а східна – залишилася за литвинами. Регіон залишився розірваний між двома державами та оточений такими державними утвореннями, як Молдавське королівство, Військо Запорозьке та Кримське ханство.  

Таким чином завдяки географічному розташуванню, територіальному поділу та зацікавленості країн-сусідів у цих землях,  Поділля стало місцем перехрещення інтересів, а отже – і тісного спілкування різноманітних нащадків Русі, русинів з Галичини, Наддніпрянщини, литвинів, поляків, буковинців, молдован, кримців, козаків і корінних подолян одночасно. Усі ці народи взаємодіяли на території регіону, що започаткувало появу спільних традицій.

Нова доба: повернення додому

За часів існування Гетьманщини та Війська Запорозького подоляни активно співпрацювали з козаками. Автономна подільська армія на чолі з Максимом Кривоносом брала участь у Національно-визвольній війні Богдана Хмельницького і звільнила з-під влади Речі Посполитої рідне Поділля.  Та під час занепаду Козацької держави регіон знову поділили: східна частина вкотре відійшла полякам, а західна – до Османської імперії, а вже за сторіччя у ході поділів Речі Посполитої території перейшли до Австрії та російської імперії. Українська революція  ХVІІІ століття також не принесла успіху, а лише змінила австрійське панування на польське. Хоча під польською владою українцям все ж жилося легше, ніж з московитами під час Голодоморів, депортацій, репресій та утисків. І хоч як подоляни не старалися знову і знову відновити Поділля, західна і східна частина регіону остаточно об’єдналися лише після завершення Другої світової війни. Але по-справжньому Поділля перетворилось на невід’ємну органічну складову, яка надійно зв’язує між собою Українські землі, вже під час незалежності.

Турецько-польська війна за Поділля

Протягом усієї історії Подільська земля була форпостом України й українського народу: вона лежала на пограниччі різних держав, межах земель різних народів, і  суміжні країни та народи закидали око на цей чудовий регіон. Поділля стало епіцентром інформаційної та культурної єдності усіх земель,  що нині є українськими, а, отже, і зіткало наші рідні ліси, степи, лани, море і гори у єдине ціле.

Вітаємо у Зінькові: Перлині Хмельницької області

Зіньків — чарівне містечко у Хмельницькій області, яке захоплює своєю багатою історією, культурою та природними красотами. Це ідеальне місце для тих, хто шукає спокійний відпочинок, насичений цікавими екскурсіями ,стародавніми місцями, смачними стравами та унікальними враженнями. Давайте разом поринемо в атмосферу цього чудового міста та його околиць.

Зіньків на сьогодні відомий своїми чорними ковбасами та хлібом, що печуть місцеві господарі, а також Гончарним центром, де виготовляють велику кількість кераміки. Хочеться розкрити його з іншого ракурсу.

Історичні пам’ятки

Руїни замку — Зіньківський замок збудований у 1450 р. для захисту від татарських набігів. Початково замок був трикутний, одним боком виходив на р. Ушицю, іншими нависав над глибоким яром. Стіни фортеці були по 85 м в довжину кожна, на кутах стояли 3- та 4-поверхові башти. Загальна площа твердині була близько 0,5 га. На сьогодні із трьох веж залишилась тільки одна, майже вщент зруйнована. До замку прилягали численні підвали та підземні ходи, з яких частина збереглася досі. На території замку в кін. 18 ст. був палац, ймовірно кн. Віртенберського. Замок був знищений російською владою.

Костел Святої Трійці — збудовано в 1450 році під захистом стін замку. Його неодноразово спустошували та руйнували. Костел було відновлено у 1708 році коштом великого коронного гетьмана Адама Миколая Сєнявського. Відбудований з недотриманням попередньої архітектури. Сьогодні зіньківський костел є одним із важливих осередків католицтва на Хмельниччині.

Свято-Михайлівська церква — збудована коштом парафіян у 1769 р. Зразок дерев’яної архітектури Поділля. Зведена на кам’яному фундаменті, має три бані. Окремо від храму стоїть дзвіниця, також зроблена з дерева.

Троїцька церква — кам’яна одноповерхова церква, яка належить до найстаріших храмів Поділля. Збудована в 1621 р. поруч із руїнами кам’яної церкви, зведеної, за переказами, коштом Пйотра (Петра) Одровонжа близько 1460 р.

Церква Вознесіння Господнього — колись тут стояла церква з 1859, на місці храму-попередника з 1730 р., а сучасну почали зводити вже за незалежної України

Та крім церкв та інших споруд Зіньків має ще чим потішити мандрівників та поціновувачів старовини. В першу чергу, це гарна природа. Адже село розкинулося на обох берегах річки Ушиця, на пагорбах і в долині, оточене могутніми лісами. Особливо гарними краєвидами можна насолоджуватися із замкового пагорба. Тільки треба ходити обережно, адже у землі трапляються отвори. Власне, вони і нагадують, що колись тут були якісь підземелля та каземати.

Вхід в один із замкових казематів

В декілька таких приміщень, які тепер через культурні нашарування опинилися під землею, можна зайти. Там ми побачимо склепінчасті стелі, віконця-бійниці та традиційні для сільських замків купи сміття. Це залишки казематів, які тягнулися вздовж оборонного муру.

Оскільки містечко стояло на Чорному шляху, то страждало від нападів татар. І хоча їм вдавалося спалити місто, фортеця довгий час стояла неприступною. Завдяки цьому містечко розвивалося, а до кінця XVI століття стало одним з потужних подільських міст. Однак після визвольної війни Богдана Хмельницького воно було повністю спустошене.

Неподалік від замку можна побачити ще одну історичну будівлю Зінькова. Це садибний маєток ХІХ століття, а нині школа. Кому він належав, точно невідомо. Адже збудували його вже після того, як Вюртемберзький продав землі держскарбниці.

До одноповерхового будинку Г-подібної форми веде алея височенних сосен, а центральний вхід прикрашає невеликий портик з колонами. Маєток досить скромний, але виглядає симпатично.

І ще хочеться згадати про одну із сторінок життя Зінькова. Свого часу це було єврейське містечко (будівництво першої синагоги датується 1480 роком!). Та під час Другої світової війни у Зінькові було знищено майже дві тисячі євреїв. Подіям тих часів присвячений фільм молдавського режисера Валеріу Жереги «Створення любові», який знімали у Зінькові.